Індіанський темаскаль

Древньоіндіанське слово «темаскаль» складається з двох коренів: «тема» - митися, і «каль» - будинок. Тобто виходить - будинок для миття. Є і ще одна інтерпретація назви темаскаля - «будинок гарячих каменів».

Свого часу темаскали були настільки поширені, що їх можна було побачити як біля будинку заможного індіанського вельможі, так і біля хатини самого останнього бідняка.

Проте, з приходом іспанців, їх всюди заборонили, оскільки обмивання в темаскалях без одягу (що природньо для сучасної людини) було абсолютно неприйнятне для сприйняття європейців того часу. Та все ж, незважаючи на заборону, через деякий час темаскали знову повернулися у побут індійців.

Що ж являє собою індіанський темаскаль?

Приміщення для темаскаля - парової лазні, будувалося з глиняної цегли, з домішкою соломи, висушеної на сонці. Саме приміщення мало дві кімнати: одну для нагріву печі (з вентиляційними отворами в стелі), а інше для паріння. Сполучені ці кімнатки невеликим проходом, через який можна проповзти тільки на колінах.

Після того, як розтоплювалася піч, тепло від неї передавалося на стіни кімнати для паріння. Розбризкуючи на них воду парильник і отримував пару. Температура такої пари відносно невисока - близько 50 градусів Цельсія. Якщо ж хотіли отримати біль гарячу пару, то в парну заносилися вулканічні камені з печі і воду розбризкували на них.

Після паріння індіанці милися з милом і мочалкою з трав, поливаючись із заздалегідь підготовленого глека з теплою водою. До речі, багата індіанська знать іноді тримала спеціальних банщиків, які допомагали обмиванню. При чому ці банщики частенько вибиралися з людей з фізичними вадами: карликів або горбанів.

Темаскали у їх старовинному вигляді і понині широко використовуються у народів Мексики.