Аніс

Аніс – це культурна трав'яниста рослина з сімейства сельдерєєвих. У дикому вигляді не зустрічається. Батьківщина анісу – давній Єгипет, звідки він прийшов до південної і східної Європи, де і культивується до цього дня. Також аніс вирощують в США, Росії, Україні, Індії і Китаї.

Масла анісу широко використовуються в харчовій (як прянощі) і парфюмерній промисловості, миловарінні і медицині.

Анісове масло видобувається з плодів анісу, в яких зміст ефірних масел досягає 4-5 відсотків. Використовується таке масло при лікуванні порушень моторики шлунку, перистальтики кишковика, метеоризму, простудних захворювань верхніх дихальних шляхів.

        Лікувальні властивості анісового масла обумовлені здатністю розріджувати мокроту в органах дихання, а також підсилювати секреторні функції різних відділів шлунково-кишкового тракту.

Крім того, воно призначається у складі збірних розчинів жінкам, що годують грудьми, оскільки сприяє збільшенню вироблення молока і усуненню токсикозу.

Здавна анісове масло використовувалося як відлякуючий засіб від багатьох комах: тарганів, кліщів, комарів, мілі, джмелів, вош і інших.

Плоди анісу і їх похідні знайшли своє застосування в харчовій промисловості. Так, анісове масло використовують при приготуванні різних сортів хлібобулочних виробів, рибних консервів, ковбас, алкогольних (абсент, самбука та ін.) і безалкогольних напоїв. Плоди анісу в кухнях деяких народів світу використовуються при приготуванні супів і кондитерських виробів.

Не дивлячись на цілющі властивості анісового масла, перевищувати рекомендовану дозу при прийомі всередину, масажах або розтираннях не варто, оскільки при передозуванні може спостерігатися запаморочення і роздратування шлунково-кишкового тракту.

З цієї ж причини в сауні анісове масло слід використовувати в збірних складах інших рослин (троянда, шавлія, герань, гвоздика, лаванда).